Чому люди починають малювати в 30, 40, 50 років? Починаючи з несміливих, часом безглуздих малюнків, і продовжуючи все впевненішими і кращими достойними роботами? Чому відкинувши на деякий час покупку чергових (мабуть десятих) колготок-шапочок-светриків будь-кому тільки не собі, мама купує фарби, альбом та олівці з таким чарівним «для себе»? Усе просто — в мами — дорослої, самостійної і мудрої є дитяче нестримне величезне бажання малювати! Пам’ятаєте, як в дитинстві «хочу-хочу-хочу». Це бажання вже так давно запихають подалі від дорослого світу, його щодня роздавлюють усілякі «треба, мушу, повинен»… В моєму оточенні знають про те, що я пробую малювати, тільки найближчі люди, і то не всі вони сприймають це нормально — бо ж «непрактично, несерйозно, куди його потім? Що, не маєш чим зайнятися?» люди настільки звикли що дорослий — це вічно надутий, серйозний, заклопотаний у справах з ранку до ночі чувак, який вночі спить, а не займається казна-чим. Хай так. У мене на це інша думка. Величезне дякую Мар’яні @maryana_bryukhanova та @iris_art_school за такий чудовий «чарівний пендель» — привід почати малювати весело, яскраво і легко, не націлюючись на результат, а отримуючи величезне задоволення від процесу. Всім добра!
